Ми не хочемо війни

 




Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Пакетик на воротах

Зображення
#Конкурс_СторіМейкер Пакетик на воротах Репортаж Турчин Валентина Пакетик на воротах   Репортаж   Турчин Валентина   Мамина дорога до райцентру починається о четвертій ранку. Потрібно встигнути поснідати, нагодувати собаку, кота, десяток кролів, півтора десятка курей і бігти провулком до центральної вулиці. Там уже стоїть старий прогнилий автобус із дев’яностих. Двадцять кілометрів за півтори години. Якщо він не зламається посеред дороги, бо, як каже водій, «нам ніхто не дає на запчастини, а зі своєї зарплати я багато не витрачатиму». І так два дні через два. І так уже чотирнадцять років. Бувало, роботи не було жодної. У дев’яностих, найліпші часи автобуса, маму звільнили з аптеки в її селі. На щастя, ще була аптека в сусідньому. Мама сідала на двоколісну «Україну» й вісім кілометрів мірялася силою з зустрічним зимовим вітром. Крутила педалі у важкому хутряному пальті та шерстяних рейтузах. Вела велосипед у руках під гору. Тримала в руці одночасно й кер...
Докладніше

Діти і війна_5. с.Старосілля, Черкаська область

Зображення
Багато жінок з дітьми тимчасово переїхали з Києва на Черкащину, але в жодному куточку України не може бути спокійно допоки не закінчиться війна. І тут  декілька разів на день та вночі лунає сигнал, що сповіщає про повітряну тривогу.  Тоді всі поспішають до облаштованих погребів. Діти не роздягаються, щоб встигнути сховатися від небезпеки. У погребі ліжка, пледи, стільці, чайник з теплою водою, печиво, ліхтарі - все, щоб можна було перечекати годину-дві. Діти уже звикли до такого розпорядку, не скаржаться, адже розуміють, що в погребі безпечніше. Допоки перечікують - читають про новини з Києва і мріють, що ця безглузда війна якнайшвидше скінчиться, і вони зможуть повернутися до своєї домівки, ходити до школи, спокійно читати книжки, дивитися телевізор, грати на дитячому майданчику, зустрічати батьків з роботи і просто посміхатися, бо зараз, як вони кажуть, зовсім невесело. І так не хочеться, щоб у їхній пам"яті закарбувалися ці тривожні дні, ці жахіття війни, звуки вибухів і си...
Докладніше

12 день ВІЙНИ

Зображення
 12 день... До війни ці дні пролітали швидко у клопотах, роботі та щоденному спілкуванні з родиною, нині тягнуться мов липка помережана осіння павутина, яка зачепилася за дерево і ніяк не може розірватися. З іншого боку, 12 днів - то аж занадто довго з огляду на кількість невинних жертв цього нещадного кровопролиття. Тепер кожна мить може забрати чиєсь життя, додати смертельних поранень, знівечити родинний будинок, розтрощити вщент рідне містечко чи село...   Хочеться зупинити час, поставити на паузу життя і більше не чути повітряних тривог і сирен, вибухів і шуму від ширяння авіатехніки. Та все набагато складніше, в життя вимкена пауза, його не можна перемотати на кілька днів вперед чи назад, а зараз ще й кожна подія з тремким болем проходить через кожну артерію та вену, мов гаряча крапля за краплею, аж до серця, глибоко-глибоко, боляче-боляче. Ті рани, очевидно, залишаться там надовго, якщо не назавжди.  Рука механічно тягнеться до телефону, очі пробігають рядками ...
Докладніше