Публікації

12 день ВІЙНИ

Зображення
 12 день... До війни ці дні пролітали швидко у клопотах, роботі та щоденному спілкуванні з родиною, нині тягнуться мов липка помережана осіння павутина, яка зачепилася за дерево і ніяк не може розірватися. З іншого боку, 12 днів - то аж занадто довго з огляду на кількість невинних жертв цього нещадного кровопролиття. Тепер кожна мить може забрати чиєсь життя, додати смертельних поранень, знівечити родинний будинок, розтрощити вщент рідне містечко чи село...   Хочеться зупинити час, поставити на паузу життя і більше не чути повітряних тривог і сирен, вибухів і шуму від ширяння авіатехніки. Та все набагато складніше, в життя вимкена пауза, його не можна перемотати на кілька днів вперед чи назад, а зараз ще й кожна подія з тремким болем проходить через кожну артерію та вену, мов гаряча крапля за краплею, аж до серця, глибоко-глибоко, боляче-боляче. Ті рани, очевидно, залишаться там надовго, якщо не назавжди.  Рука механічно тягнеться до телефону, очі пробігають рядками останніх непрочитан

Ми не хочемо війни

Зображення
 

Війна. День 1. Рятуйтеся від війни, а навчатися будемо після

Зображення
Прокидаюся без будильника о пів на шосту, щоб встигнути приготувати смачненький сніданок до роботи. Дозволяю собі полежати ще п”ять хвилин під теплою ковдрою. Здається, ранок, як ранок.  Раптом… Бах! Вибух!?! У Василькові. Нервово схоплююся, нашвидкоруч одягаю, перше, що попадеться під руку, і все ще думаю, що це мені здалося, що цей гамір - то сусіди знизу, чи справа, чи зліва. Чоловік починає пробуджуватися від моїх необережних рухів та вигуків.  Другий вибух, від якого затрусилися склянки на столі та забряжчали шибки, змушує мене міцно схопити чоловіка за ногу і панічно стягувати з ліжка. Потім розумію, що той вибух не є плодом моєї уяви, його чули всі. Чати вайберу кишать повідомленнями з обговоренням вранішніх подій. Тягнуся до пульта, хоч зазвичай надаю перевагу інтернету, там чую слова “війна”, “Росія”, і від того паморочиться в голові і очі наливаються слізьми, які що є сили стримую.  Сонні здивовані діти поспішають до мене на кухню, бо той другий вибух був наскільки гучним, що

Діти і війна_5. с.Старосілля, Черкаська область

Зображення
Багато жінок з дітьми тимчасово переїхали з Києва на Черкащину, але в жодному куточку України не може бути спокійно допоки не закінчиться війна. І тут  декілька разів на день та вночі лунає сигнал, що сповіщає про повітряну тривогу.  Тоді всі поспішають до облаштованих погребів. Діти не роздягаються, щоб встигнути сховатися від небезпеки. У погребі ліжка, пледи, стільці, чайник з теплою водою, печиво, ліхтарі - все, щоб можна було перечекати годину-дві. Діти уже звикли до такого розпорядку, не скаржаться, адже розуміють, що в погребі безпечніше. Допоки перечікують - читають про новини з Києва і мріють, що ця безглузда війна якнайшвидше скінчиться, і вони зможуть повернутися до своєї домівки, ходити до школи, спокійно читати книжки, дивитися телевізор, грати на дитячому майданчику, зустрічати батьків з роботи і просто посміхатися, бо зараз, як вони кажуть, зовсім невесело. І так не хочеться, щоб у їхній пам"яті закарбувалися ці тривожні дні, ці жахіття війни, звуки вибухів і сирени

Діти і війна_4. Діти зі всієї України (фото з мережі інтернет)

Зображення
Війна. День 8. Колі ці діти знову будуть посміхатися? Коли вони підуть до школи? Чи малюватимуть вони знову сонячне небо замість градів над будинками? Чи повернуться їхні батьки додому з боїв, постів тероборони? (Фото з Інтернету). Чи вціліють їхні будинки?   

Діти і війна_3. с. Тарасівка, Київська область, Фастівський район

Зображення
Підвал однієї з багатоповерхівок села Тарасівка Київської області. Дублікати ключів від підвалу у декількох людей, які поспішають його відкрити щойно мешканці почують звук сирени. За десяток кілометрів Васильків, де постраждали військова та нафтобаза, звідки постійно лунають вибухи і видно кіптяву, дим та вогняні язики. Над будинком часто літає авіатехніка, а по центральній вулиці села їздять танки. І всі мешканці, які залишилися в будинку, сподіваються, що та техніка наша, що вони їдуть на підмогу у гарячі точки. Родини, в яких є діти, більшість часу проводять в підвалі, кажуть так спокійніше. Деякі ночують у ванній чи коридорі, неспокійно усім. Вдень слідкують, щоб мародери не нишпорили будинком, бо багато квартир стоять пустками і чекають, допоки це жахіття скінчиться, і їхні власники повернуться з різних куточків України, де, можливо, більш безпечно. І хоч підвал не є таким надійним, як облаштовані бомбосховища, для мешканців одного з будинків Тарасівки, він нині єдине місце, де во

Діти і війна_2. м. Чернігів

Зображення
 Війна не оминула жодного куточка України, війна нещадна до жінок, дітей, бабусь і дідусів, вона не перебирає, нікого не щадить. Діти сприймають це жахіття по своєму. В жодному разі не хочеться, щоб вони звикали до звуків ракет, ворожих літаків, танків, звуків сирени і вибухів. Але вони це чують, їх не сховати від реалій ні у бомбосховищах, ні у підвалах, ні у погребах. Вони, діти, більш вразливі, і тільки посмішки на обличчях батьків та рідних можуть додати їм впевненості в завтрашньому дні. На фото - діти Чернігова, який прийняв удар одним з перших. Чернігів, де вже зруйновані школи та дитсадки, поліклініки та приватні будинки, де постраждала нафтобаза, де діти живуть уже більше тижня під обстрілами, де постйні авіаудари і безупину лунає сигнал повітряної тривоги).