Діти і війна_2. м. Чернігів

 Війна не оминула жодного куточка України, війна нещадна до жінок, дітей, бабусь і дідусів, вона не перебирає, нікого не щадить. Діти сприймають це жахіття по своєму. В жодному разі не хочеться, щоб вони звикали до звуків ракет, ворожих літаків, танків, звуків сирени і вибухів. Але вони це чують, їх не сховати від реалій ні у бомбосховищах, ні у підвалах, ні у погребах. Вони, діти, більш вразливі, і тільки посмішки на обличчях батьків та рідних можуть додати їм впевненості в завтрашньому дні. На фото - діти Чернігова, який прийняв удар одним з перших. Чернігів, де вже зруйновані школи та дитсадки, поліклініки та приватні будинки, де постраждала нафтобаза, де діти живуть уже більше тижня під обстрілами, де постйні авіаудари і безупину лунає сигнал повітряної тривоги). 






Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Діти і війна_5. с.Старосілля, Черкаська область

Зображення
Багато жінок з дітьми тимчасово переїхали з Києва на Черкащину, але в жодному куточку України не може бути спокійно допоки не закінчиться війна. І тут  декілька разів на день та вночі лунає сигнал, що сповіщає про повітряну тривогу.  Тоді всі поспішають до облаштованих погребів. Діти не роздягаються, щоб встигнути сховатися від небезпеки. У погребі ліжка, пледи, стільці, чайник з теплою водою, печиво, ліхтарі - все, щоб можна було перечекати годину-дві. Діти уже звикли до такого розпорядку, не скаржаться, адже розуміють, що в погребі безпечніше. Допоки перечікують - читають про новини з Києва і мріють, що ця безглузда війна якнайшвидше скінчиться, і вони зможуть повернутися до своєї домівки, ходити до школи, спокійно читати книжки, дивитися телевізор, грати на дитячому майданчику, зустрічати батьків з роботи і просто посміхатися, бо зараз, як вони кажуть, зовсім невесело. І так не хочеться, щоб у їхній пам"яті закарбувалися ці тривожні дні, ці жахіття війни, звуки вибухів і сирени
Докладніше

Пакетик на воротах

Зображення
#Конкурс_СторіМейкер Пакетик на воротах Репортаж Турчин Валентина Пакетик на воротах   Репортаж   Турчин Валентина   Мамина дорога до райцентру починається о четвертій ранку. Потрібно встигнути поснідати, нагодувати собаку, кота, десяток кролів, півтора десятка курей і бігти провулком до центральної вулиці. Там уже стоїть старий прогнилий автобус із дев’яностих. Двадцять кілометрів за півтори години. Якщо він не зламається посеред дороги, бо, як каже водій, «нам ніхто не дає на запчастини, а зі своєї зарплати я багато не витрачатиму». І так два дні через два. І так уже чотирнадцять років. Бувало, роботи не було жодної. У дев’яностих, найліпші часи автобуса, маму звільнили з аптеки в її селі. На щастя, ще була аптека в сусідньому. Мама сідала на двоколісну «Україну» й вісім кілометрів мірялася силою з зустрічним зимовим вітром. Крутила педалі у важкому хутряному пальті та шерстяних рейтузах. Вела велосипед у руках під гору. Тримала в руці одночасно й кермо, і ліхтар, щоби не впасти
Докладніше

Діти і війна_3. с. Тарасівка, Київська область, Фастівський район

Зображення
Підвал однієї з багатоповерхівок села Тарасівка Київської області. Дублікати ключів від підвалу у декількох людей, які поспішають його відкрити щойно мешканці почують звук сирени. За десяток кілометрів Васильків, де постраждали військова та нафтобаза, звідки постійно лунають вибухи і видно кіптяву, дим та вогняні язики. Над будинком часто літає авіатехніка, а по центральній вулиці села їздять танки. І всі мешканці, які залишилися в будинку, сподіваються, що та техніка наша, що вони їдуть на підмогу у гарячі точки. Родини, в яких є діти, більшість часу проводять в підвалі, кажуть так спокійніше. Деякі ночують у ванній чи коридорі, неспокійно усім. Вдень слідкують, щоб мародери не нишпорили будинком, бо багато квартир стоять пустками і чекають, допоки це жахіття скінчиться, і їхні власники повернуться з різних куточків України, де, можливо, більш безпечно. І хоч підвал не є таким надійним, як облаштовані бомбосховища, для мешканців одного з будинків Тарасівки, він нині єдине місце, де во
Докладніше